В Україні перші пожежники з’явились на початку 30-х років 19 століття. Саме завдяки їм збереглось не одне життя. У цьому матеріалі на chernivtsi.one ми більш детально розповімо про чернівецьких пожежників.
Що було до пожежників?
Коли Буковина увійшла до складу Австро-Угорської імперії, в Чернівцях не було пожежної служби. У цей період гасінням пожеж займалися добровільні команди.
Вони були оснащені ручними пожежними насосами і возами з кіньми. На возі розміщувалися бочка з водою, дзвін і ліхтар. Такий візок можна побачити у дворі пожежно-рятувальної служби, що на вулиці Лесі Українки.
У 1782 році у Чернівцях було видано перший указ про протипожежну безпеку. У ньому вказувалось, що кожен повинен постійно тримати у своєму будинку восьмивідерну або десятивідерну бочку з водою. У зимовий час бочку тримати у будинку або в іншому теплому місці біля будинку, щоби вода не замерзала. Казани для зберігання води в адміністративних будинках, корчмах, трактирах і в єврейських товариствах ремісників повинні завжди бути заповнені водою. Окружне управління виділило чотирьох поштових коней, яких можна було використовувати під час гасіння пожежі.
Поява
У 1866 році у Чернівцях створили міську пожежну охорону. Пожежники повинні були проходити підготовку й мати неабияку фізичну витривалість. Перша пожежна команда розташувалась у ратуші. Адже з високої вежі черговий оглядав Чернівці й стежив, чи у місті немає вогню. Коли була пожежа, він виставляв червоний прапорець у напрямку, де був помічений вогонь, – аби містяни знали, куди поспішати для надання допомоги. Якщо пожежа виникала вночі, на ратуші запалювали ліхтар.
У 1870 році у Чернівцях було створено добровільне пожежне товариство. Воно розташувалось на вулиці Панській. У цей період пожежники не мали певно забезпечення. Тож вони свято вірили у Святого Флоріана. Його зображення у вигляді римського воїна, який заливає водою пожежу, досі прикрашає фасад цієї будівлі.
Територія, де перебували пожежники утримувалась в ідеальному порядку. У глибині двору завжди стояла напоготові підвода, запряжена кіньми. Там поміщалися дев’ятеро пожежників та велика бочка з водою. Керував кіньми фірман, біля нього сидів бригадир команди. Щойно надходило повідомлення про пожежу, одразу ж вони виїжджали. Попереду підводи біг чоловік із дзвіночком, сповіщаючи перехожим, щоби розступалися. Обабіч бігли по три пожежники у спецодязі, тримаючись за шкіряні петлі. Суворо відстежувався час прибуття рятувальників на місце. Якщо пожежники запізнилися, то їм виписували штраф.
У 1888 році для Чернівців придбали два парові насоси, тобто пожежні сикавки. Насос був вмонтований у бочку з водою і працював на паровій тязі. Чим більше дров у нього закидали, тим далі він міг подавати воду.
Під час румунської окупації у місті налічувалось понад 60 пожежників. Згодом було створено три відділення. У кожному з них було по 33 людини. Пожежна служба мала один автонасос, дві автоцистерни і механічну драбину, яка висувалася на 20 метрів. Через свою нелегку й небезпечну роботу пожежники користувалися великою пошаною. Адже при ліквідації пожежі вогнеборці піддавалися багатьом небезпекам і ризикували своїми життями. Досить часто пожежні команди брали участь у міських парадах. Вони були у святковій формі та касках, тримаючи прапори, вони марширували біля ратуші. Духовий оркестр команди брав участь в усіх святкових заходах.
Професія пожежника є відважною й небезпечною і у наше століття. А в ті давні часи ця посада була небезпечнішою стократно. Тож вона неабияк цінується, адже мова йде про безпеку життя людей.
