Гончарство виникло ще в епоху неоліту. Ця справа значно вплинула на розвиток людства. Цим ремеслом займаються ще до сьогодні. У цьому матеріалі на chernivtsi.one ми більш детально розповімо про чернівчанина, що створив гончарний музей.
Сімейне ремесло
У селі Коболчин Чернівецької області 84-річний Іван Гончар створив музей гончарства. До початку Другої світової війни цією справою займалося ціле село.
Буковинець Іван Гончар є нащадком майстрів глиняної справи. Адже його сім’я є однією з найбільших родин гончарів у Коболчині. Цим ремеслом займалися його тато та брати. У селі не було школи з гончарства, тож це мистецтво майстри самі передавали від покоління до покоління. Іван навчився справі, слідкуючи як батько працює над своїми виробами й час від часу сам сідав за гончарний круг, щоб вчитися ремесла. У дитинстві Іван працював за гончарним кругом у довгій сорочці. Мати сварила сина, через те, що треба часто прати. Тож хлопець, коли нікого не було вдома. вирішив працювати голий. Потім біг до річки купатися. Сорочка чиста, Іван чистий, а вироби є.
Гончарні вироби, які виготовляла сім’я Івана, продавали у Молдові. Ця справа допомогла селянам вижити. За радянської влади гончарство занепало. За словами чоловіка, якби тоді гончарям дозволяли розвивати свою справу, то сьогодні майстрів було б набагато більше.
Відкриття музею
У 2008 році Іван Гончар відкрив у власному селі музей, аби зберегти традиції цього ремесла. Цей музей планували ще створити у 1958 році. Втім впродовж наступних 50 років цього не вдалося зробити. Наразі у музеї зберігається понад тисяча гончарних виробів, серед них є роботи, яким сто років.
Іван прагнув створити такий музей, який би мав дух села. Тож у приміщенні, окрім гончарних виробів є й інші експозиції, наприклад, імітація старовинних будинків селян. Речі Іван самостійно збирав серед жителів села, а також брав родинні предмети. У селі Коболчин понад тисяча хат. На горищах кожної майстер побував по два-три рази. Саме там знаходив цікаві предмети.
На стінах музею розмістили фотографії місцевих гончарів – серед них є довоєнні світлини. Деяких майстрів Іван знав особисто, історії решти – з родинних розповідей. Буковинський майстер згадує, що крім чоловіків, у селі працювали 12 жінок. Адже коли з війни не повернулися чоловіки, сім’ю потрібно було годувати. Вони знали процес роботи й взялися виготовляти гончарний посуд.
У музеї є майстерня, саме там Іван Гончар проводить найбільше часу. Раніше гончарі крутили гончарний круг ногами, а зараз Іван має автоматичний. Якби у давнину були таке приладдя, то тодішні гончарі могли б зробити ще більше. Готовий виріб майстер може пофарбувати й оздобити візерунком. Майстер дуже горить своєю справою, тож деколи буває, що він і ночує тут, адже випалювання посуду може затягуватися аж до ночі. Для таких випадків буковинець має у майстерні лежанку.
Багато виробів Гончара, які він виготовляє у музеї, купують туристи. Також щосуботи чоловік представляє свої вироби на ярмарку у Новодністровську. Майстер каже, там для нього безплатно виділили місце й приміщення. Також у музеї чоловік проводить майстер-класи для дітей. Втім, через те, що у музеї немає укриття, не набирає на заняття великі групи.
Іван Гончар намагається зберегти це унікальне ремесло й передати його нащадкам. На його думку, його місія пропагувати, демонструвати та проводити майстер-класи. Для Івана Гончара вже буде успіх, якщо один з його відвідувачів надихнеться і почне займатись цим ремеслом. Хоч й буковинець у поважному віці, але він всією душею горить своєю справою, і це вражає.
