Коли сьогодні говоримо про Чернівці минулих часів, на думку приходить місто із вишуканою архітектурою та строкатим мовним середовищем. Тут кожен етап людського існування мав свої ритуали й «провідників». Народження дитини вважалося подією, здатною об’єднати цілі родини. Тоді до оселі поспішала жінка особливого громадського статусу – повитуха. Вона приходила з досвідом, набутим через роки практики, переданим від старших поколінь, пише chernivtsi.one.
Наш матеріал покликаний поділитися періодичними змінами акушерської допомоги. Ми простежимо процес поступової заміни народних родопомічниць підготовленими спеціалістками, вплив державних реформ Австро-Угорщини на їхню діяльність. Окремо висвітлимо обов’язки та найчастіші виклики.
Хроніки трансформації акушерської справи
Поклик “баби-повитухи” (XVIII – середина XIX століття)
На цьому етапі, котрий ще часто називають піком панування народної перинатальної підтримки, пологи були майже виключно справою неформальної традиції. У буковинських селах допомогу надавали старші досвідчені жінки. Їхні знання базувалися на вченнях минулих поколінь, а не впевненою медичною освітою.
Народження відбувалося вдома, дозволяючи породіллі залишатися у звичній атмосфері. Повитуха відігравала духовну провідницю, адже арсенал народних методів, трав’яних настоїв й обрядових дій визначався багатою наповненістю. Вони використовувалися задля полегшення розродження чи “захисту” немовляти від злих сил. Санітарні умови залишалися надзвичайно простими: застосовувався лише базовий гігієнічний набір – чисті тканини, вода, іноді примітивні інструменти (хірургічні ножиці для перерізання пуповини). На жаль, через відсутній багаж інформації про антисептику, спостерігалася велика кількість материнської/дитячої смертності.
Диплом проти вправності (середина-кінець XIX – початок XX сторіччя)
Зі становленням Австрійської імперії та її зобов’язанням щодо підвищення суспільного здоров’я, починається епоха професійної лікарської служби. Ключову роль зіграло відкриття акушерських шкіл або курсів.
Працівниці полового відділення тепер отримували формальну базу з анатомії, гігієни, правильного ведення дітонародження. Регламентація спромоглася здобути статус норми: місцеві закони, під особливим тиском Австро-Угорської адміністрації, почали вимагати стерильності, реєстрацію офіційних записів й наявності закінченої освіти, щоб легально проводити практику. Тому дивних емоцій не було, коли помалу започаткувалися поступові відкриття багатьох перинатальних центрів. Хоча продовжилося приймання дома, госпітальні пункти давали безпечний вибір більш обізнаним верствам населення.
Тріумф інституції (XX вік – 1970 роки)
Цій фазі можна надати характеристики централізації системи під впливом спочатку Румунської, а пізніше Радянської влади. Після Першої світової війни відбулися медичні реформи, спрямовані на модернізацію та будівництво нових приміщень. Гінекологічні відділення Чернівецької центральної лікарні були змушені повністю вдосконалитися.
Представники більшовицького режиму (1944) намагалися надати справі масового характеру. Наприклад, робота повитух стала уніфікованою:
- Пологові будинки тепер здобули статус стандарту, навіть у сільській місцевості, витісняючи домашні турботи.
- Розродженням повноцінно займався лікар акушер-гінеколог. Колишні бабусі-помічниці займали місця головних фахівців, однак все частіше працювали під безпосереднім наглядом навченої особи.
- Народна родопомічниця назавжди зникає як основна одиниця, залишаючись лише у найвіддаленіших куточках буковинського краю.
Служіння на межі буття
Головне завдання повитухи – зробити все можливе, аби полегшити біль породіллі. Вона застосовувала різноманітні фізичні способи: м’яку руку-підтримку, масаж. Згодом, додавалися науково обґрунтовані методики, такі як правильна оцінка розкриття шийки матки, слухання серцебиття плода, асистування при необхідності медикаментозного втручання. Одразу після появи нового життя відбувався первинний огляд – очищення дихальних шляхів або обробка пуповини.
Окрім того, спеціалізована медпрацівниця виконувала критично важливу функцію профілактики. Зазвичай надавала поради щодо харчування, способу життя, спрямовані запобігти ускладненням. Народні комбінації виражалися раніше згаданими трав’яними настоянками чи відварами. Також проводилися деякі обряди, щоб зміцнити майбутню матір.
Окреме місце займав післяпологовий догляд. Він включав очищення пацієнтки, налагодження грудного вигодовування та піклування за новонародженим. Мудрість поколінь підказувала, як поводитися при “посинінні” дитини або страждань матері під час післяпологової гарячки. Професійна підготовка дозволяла краще розпізнавати ознаки інфекції/кровотечі й вживати негайних заходів, якщо ситуація була критичною.