Існують міста, які немов зіткані з тиші та спогадів, водночас дихаючи ритмом живої культури. Чернівці належать саме до таких. Тут кожен балкон, фрагмент старої бруківки чи контур купола розповідає історію, що виходить за межі локального. Буковинський край формує свій особливий мистецький код, здатного упродовж десятиліть розумітися поетами й музикантами. Він звучить напівтонами історичної пам’яті, гармонією архітектурних стилів чи внутрішнім драматизмом, пише chernivtsi.one.
Саме цю багатошарову реальність своєю творчістю розповідає видатний чернівчанин Любківський – митець, чия мистецька мова стала невіддільною частиною візуальних уривків “українського Відня”. Наш матеріал уповість про його життєвий і професійний шлях, втілення локальної артшколи та характерні для неї технічні методики.
Кроки становлення
Для кращого розуміння витонченого ремесла варто зрозуміти його джерела. Шлях Олега Любківського як художника розпочався у мальовничому куточку Буковини, де природа й традиції зіграли роль перших наставників. Формальна освіта заклала міцний фундамент через стіни Вижницького училища прикладного мистецтва. Саме тут, у 1969 році, під керівництвом відомого викладача Валерія Жаворонкова, юний митець опановував основи майбутньої справи.
Вже ранні роботи, що виходили з-під маленького пензля, кристалізували характерну чернівчанину пристрасть. Це була любов до графіки й рідної місцевості – добре знаної як свої п’ять пальців. Він прагнув зануритися в душу тодішньої реальності, передати настрій старих фасадів чи вигнутих площ. Тому ми не здивувалися, коли побачили: вище згадані мотиви вплелися до становлення творчого “я”, стали своєрідним щоденником-фіксатором прожитих почуттів і спостережень.
Починаючи з 1987, Олег активно бере участь у всеукраїнських та всесоюзних художніх виставках, де нетлінна праця неодмінно здобула високих оцінок від досить вибагливих критиків. Персональні галерейні презентації з успіхом проходили на території Чернівців протягом різних часових періодів (1983, 1998, 2003, 2013–14). Також існує інформація про відвідини канадського Саскатуна (1990), Відня, Базеля.
Унікальний феномен міста
Поняття «мистецької школи Чернівців» у творчості Олега Любківського не варто вважати офіційною інституцією. Йдеться радше про систему образів, тем, інтенцій, сформованих атмосферою Буковинщини. Його полотна або графічні аркуші трансформують Чернівці чарівним поєднанням реальності й творчого переосмислення. Живописець сприймав рідну землю органічним середовищем, котре вміло задавати тон усьому подальшому пошуку сенсів.
Міський простір із його архітектурними деталями – від склепінь до вузьких вулиць і просторових площ – втілювався творами митця з особливою увагою до ритму ліній та гри світлотіні. Більшість робіт навіть намагалися зберегти історичну пам’ять: відображення вікових соборів, будинків XIX століття чи модернових споруд постає символом розмови з минулим.
Важливим елементом стилю є також гармонія абстрактного й конкретного. Ми можемо спостерігати справжнє накладання монументальних форм на символічні структури, дозволяючи світло та тіні творити драматургію зображення. Урбаністичні мотиви межують із композиціями, де проступають відголоси спогадів і метафоричні нашарування. Тобто, саме таким способом вибудовується маленькими послідовностями самостійна версія “мистецької школи Чернівців”.
Розбір ключових творів
На нашу думку, званням найкращої роботи необхідно відзначити картину «Площа Ринок у Чернівцях. XIX ст.». Тут одразу відзначається вдала спроба зануритися в минуле. Тут Любківський майстерно використовує архітектурну тему, граючи з простором і композицією. Вище згадана чітка лінія й деталізація будівельних елементів дарують можливість відчути епохальний дух.
Інший важливий твір – «Собори старого міста». Цією працею художник звертається до сакральної тематики, без якої зараз неможливо уявити буковинське серце. Фокус уже передається формату церков. Святі установи говорять не тільки про релігійність, а й згадують вічний стиль або щиру історію. Окремо славиться уважне ставлення до кожної деталі.
Особливе місце посідає книга «Місто, що колись називалося Czernowitz». Являє собою емоційний діалог з мультикультурною старовиною. Зупинилося б все згадкою, але ще чернівчанин досліджує критичне розташування нашого краю серед європейського контексту.
Крім індивідуальних композицій, буття набули цілі серії. Наприклад, «Дахи Панської вулиці». Митець зосереджується на, здавалося б, звичайній темі, однак суттєве значення вдалося передати. Він обирає ритм, силует, портретний каркас, відкидаючи зайві елементи.
Період 1990-1996 років ознаменувався створенням циклу «Концептуальні утопії». У цій роботі спостерігається відлучення від реалістичних зображень та звернення до абстракції. Та й тут знаходиться локальне коріння: у формах міст чи незначній архітектоніці.