Ім’я Володимира Санжарова добре відоме в українських мистецьких колах. Його творчість – поєднання тонкої графічної майстерності, експресивного живопису та глибокого відчуття часу, в якому він живе. Художник належить до числа тих, хто наразі формують візуальну мову сучасної України, де минуле, сьогодення й майбутнє переплітаються серед кольорів або чітких ліній. Він працює з темами історичної пам’яті, особистих переживань, колективного досвіду, зберігаючи різносторонню індивідуальну манеру, пише chernivtsi.one.
Наш матеріал покликаний розглянути професійний шлях жителя буковинського краю. Ми простежимо розвиток від перших творчих кроків до зрілих експериментів. Окрему увагу приділимо виставковій діяльності митця, відгукам критиків і впливу на молоде покоління.
Становлення особистості
Володимир Тимофійович Санжаров народився 27 вересня 1927 року в селі Нова Сотня (тодішня частина Воронезької області). Дитинство та юність майбутнього таланту припали на епоху великих потрясінь: колективізація, голод, і, звичайно, Друга світова війна. Такий вир подій, безсумнівно, залишив слід, відбиваючись через серйозність й монументальність робіт.
Вперше зачерпнути мистецьку стезю пощастило у стінах Ворошиловградському художньому училищі (зараз є територією Луганська), де навчався з 1943 по 1947 рік. Саме тут здобув ґрунтовну академічну підготовку. День за днем й пензель дедалі впевненіше вимальовував рисунки, композиції, малюнкові структури. Після закінчення вищого навчального закладу почав працювати художником у місцевому драматичному театрі.
Львівська школа
1948 рік приніс вирішальні результати, адже юнак вступив до Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва. У середовищі цього навчального підрозділу вдосконалював свої навички під керівництвом таких видатних педагогів, як Ростислав Сильвестров, Іван Гуторов, Йосип Бокшай та Юрій Щербатенко. Перераховані майстри зуміли прищепити любов до класичних традицій, глибоке розуміння психологізму. Дипломна робота Санжарова – ескіз фрагмента тематичного фризу для фоє театру імені Марії Заньковецької – була захищена на відмінно.
Через деякий час він оселився в Чернівцях. Уже 1961 став членом Спілки художників України. Згодом отримав ще ширше визнання, увійшовши до Всесоюзної комісії акварелістів. Та й керівними посадами можна похвалитися: був як членом правління, так і заступником голови вище згаданої структури.
Художня манера
Володимир працював у трьох основних напрямках: портреті, пейзажі та жанровій картині, кожен з яких ілюстрував спосіб дослідження навколишнього світу. Портретом намагався не лише відтворити зовнішню схожість, а ще пройнятися особистісною суттю, показати її характер, душевний стан. Яскравим прикладом може слугувати змалювання Героя соціалістичної праці Марії Кошмарик. Тут офіційний статус героїні відходить на другий план, поступаючись місцем глибокому, психологічно правдивому образу.
Авторський почерк
Олійний живопис для майстра залишався основним засобом виразності. Полотна, виконані масляною речовиною, відзначаються доволі насиченою, гармонійною палітрою. Вона уникає агресивних контрастів, надаючи перевагу зваженому спокою.
Водночас буковинець надавав перевагу акварельній техніці. Нею створював прозорі етюди чи пленери, адже умів вловлювати швидкоплинні моменти природи. Малярство водяною фарбою дозволяло експериментувати з відтінками й світловими тінями, ніби намагався передати істинну красу місячного сяйва.
Також джерела говорять про застосування станкової графіки. Мається на увазі вміння передавати об’ємну глибину за допомогою мінімальних засобів.
Образотворче служіння
Відчуття широкого контексту
Чернівчанин не прагнув зупинятися регіональним визнанням. Його талант неодмінно помітили всеукраїнські критики, і вже з 1957 стає постійним учасником національних виставок. Через 13 років виходить за межі українського рубежу, презентуючи картини серед міжнародних колег.
Особливу роль в цьому відіграло членство комісії акварелістів (1977-1983), адже така висока посада змотивувала інтегруватися до всесоюзної мистецької мережі та обмінюватися досвідом з колегами сусідніх регіонів.
Проблема підпису
Однією з цікавих рис творчості пана Володимира є залишення власних праць без підпису. Здавалося, така проблема не виглядає значною. Проте сучасні мистецтвознавці кожного разу стикаються із труднощами під час атрибутації творів митця. Та деякі колекціонери зазначають: «рука майстра впізнавана» для тих, хто добре знає його стиль. Унікальність авторського почерку досить висока, не потребуючи формального підтвердження.
Ми вважаємо, що ця особливість підкреслює важливість ретельного теоретико-мистецького дослідження, каталогізації, збереження багатої спадщини. Відсутність творчого маркування радше сприймається як ознака скромності або зосередженості самим процесом творення. Головна мета – зачепити результатом.