Протягом багатьох років Буковина була під владою різних держав. Історичний шлях до 1918 року зобразився не лише на сфері життя чернівчан, а й на їхній освіті. У матеріалі на chernivtsi.one ми розглянемо формування педагогіки у Чернівцях.
Початок педагогіки
У часи Київської Русі освіта Буковини розвивалась в одному руслі з педагогікою княжої України. Через географічне розташування на освіту Чернівців вплинула Європа. На формування вплинула візантійська, романська та германська педагогічна культура. Але основний розвиток відбувався на власній українській національній основі.
Також великий вплив на розвиток освіти Буковини вплинули такі культурно-освітні центри, як Київ, Львів, Кам’янець, Унів, Жовква, Бар тощо. Ці міста сприяли створенню українського шкільництва і друкарства. Свій внесок зробили і такі особи, як Петро Могила, Лазар Баранович, Захарій Копистенський, Мелетій Смотрицький, Іоаникій Ґалятовський.
Коли Буковина була під владою Молдови, школи створювались і діяли при монастирях. Адже проблемами шкільництва Чернівців займалось саме духовенство. Але все ж більшість буковинців залишались без освіти і неписьменними.
У 1775 році у Чернівцях запанувала австрійська влада. Саме вона намагалась відновити розвиток освіти в цьому краї. Тож почали з’являтись нові школи. Українських навчальних закладів не було. Усе було чужинське. У 1783 році у Чернівцях заснували латинську та німецьку школу. В освітніх закладах працювали чужоземні вчителі, використовували книги німецькою та румунською мовою. Лише катехізиси були українськими. Згодом влада почала ще відкривати громадські школи. Навчання проводилось німецькою та румунською мовою. Тож основне завдання було денаціоналізувати українців у їхньому рідному краї.
У 1787 році до буковинського шкільництва долучився процес полонізації. У середніх школах посилилися германізація й румунізація, а в народних змушували дітей вчитися польською. Тих, хто відмовлявся від нових умов звільняли з посад. За таких умов українці все рідше давали своїх дітей на навчання. У результаті почали створювати приватні школи, так звані “дяківки”. У цих закладах навчання проводилось лише українською мовою.
Боротьба за українську школу
У 1848 році Європою прокотилась революція відома під назвою “Весна народів”. Ця подія активізувала буковинці боротись за свою Національну школу. В цьому велику роль відіграв селянський Національно-визвольний рух під проводом Лук’яна Кобилиці. Також частково постала і чернівецька інтелігенція.
Коли на літературній ниві з’явились Юрій Федькович, Сидор та Григорій Воробкевичі, почалася справжня боротьба за українську освіту, культуру та виховання. Ці чоловіки своїми виступами привертали увагу провідних українських діячів з решти українських земель, особливо Наддніпрянщини й Галичини.
Чернівчани прозвали Юрія Федьковича “буковинським Кобзарем”. Саме він одним з перших відчув гостру потребу просвітньої праці серед українських буковинців. Діяч намагався прокласти шлях до національного відродження й розвитку української педагогіки. Письменник прагнув реорганізувати наявну в той час на Буковині відсталу систему освіти відповідно до потреб української нації.
Особливу увагу Юрій Федькович приділив саме початковій освіті. Адже вона формує свідомість та виховання юних учнів. Він пропонував впровадити нову навчальну програму, а також українські підручники. За створення цих книг Федькович взявся сам. У 1857 році громадський діяч створив “Буквар для господарських діточок на Буковині”. Після букваря Федькович мав намір написати рахубу, відтак географію, історію, економію, правництво. Але цьому не судилось статися.
