У самому серці Чернівців, де кам’яна бруківка зберігає шепіт століть, ось уже понад вісімдесят років діє винятковий заклад — Чернівецька обласна універсальна наукова бібліотека імені Михайла Івасюка. Це не просто зібрання книжок чи місце для читання. Це осередок духовного збагачення, простір для інтелектуального зростання та культурного діалогу. За весь період свого існування бібліотека стала свідком і учасником складних історичних періодів, трансформацій суспільства, культурних пошуків, технічних новацій. Попри усі умови, зуміла залишитись незмінним орієнтиром для поколінь буковинців, пише chernivtsi.one.
У цій публікації читач знайде розгорнуту розповідь про становлення та еволюцію цієї важливої інституції — від її створення у 1940 році до сьогодення. Ми зібрали документально підтверджені події та імена людей, які формували обличчя бібліотеки. Зробили усе це, щоб допомогти глибше усвідомити її вагу в культурному та освітньому просторі не лише Чернівців, а й усієї Буковини.
Заснування та перші кроки
У липні 1940 року, щойно Північна Буковина стала частиною Української РСР, Чернівці задумалося над створенням своєї власної книгозбірні. Місту, де здавна поєднувалися культури й мови, просто необхідно було мати осередок, що сприятиме поширенню знань і розвитку освіти. Така ідея на той час здавалася сміливою, але вкрай доречною.
Вже восени того ж року книгосховище почала приймати своїх перших читачів. Зазвичай вони розміщувалися на час читання у невеликих кімнатах на вулиці Руській. Книги збирали звідусіль — із націоналізованих установ, шкіл, колишніх приватних бібліотек. На початок роботи налічувалося приблизно 30 тисяч томів. Це були перші цеглинки в будівництві великої справи, яка згодом переросла в масштабну культурну інституцію.
Керував бібліотекою Федір Микитович Дудко. Людина серйозна та виважена, завжди віддана своїй справі. В його обов’язки входила не тільки організація роботи. Він формував бачення того, якою має бути сучасна бібліотека. Разом з невеликою, але надзвичайно завзятою командою, вони почали створювати структуру: поповнювати фонд, організовувати читальні зали, укладати перші каталоги. Праця зазвичай була клопітка — інколи в умовах нестачі елементарних речей. Але у повітрі таїлася віра у важливість вчиненого, що міцно тримало на плаву.
Випробування війною та повоєнне відновлення
У 1941 році, коли Друга світова війна досягла меж буковинського краю, життя чернівчан перевернулося з ніг на голову. Читальний заклад, який тільки-но почав набирати обертів, опинився у дуже вразливому становищі. Під час румунської окупації багато з того, що вдалося зібрати, було втрачено. Книжки зникали. Приміщення залишалися без нагляду. Новостворена установа поступово занепадала. Люди, які ще недавно вірили в майбутнє, боролися за те, аби зберегти бодай щось.
Проте були й ті, хто не злякався. Вони ховали книжки вдома або передавали їх на збереження знайомим. Деякі вивозили у безпечніші місця. Та завдяки таким діям та обставинам трапилося чудо — збереглася основа, на яку можна було спиратися.
У 1944 році місто звільнили із загарбницьких рук. Але шлях відбудови потребував довгого часу: приміщення потребувало негайного ремонту, цінна раніше література вважалась загубленою. Але охочих повертати життя у стіни закладу вистачало. Хтось звертався до бібліотек у Києві. Інші контактували з колегами в Харкові. Багато чернівчан приносили книжки зі своїх домашніх поличок. Ділилися тим, що берегли навіть у найгірші часи.
Крок за кроком й щасливе минуле відчулося у чистому свіжому повітрі. Читальні зали знову заповнювалися гулом невгамовного та зацікавленого натовпу. Викладачі запрошували слухняних студентів проводити пари серед книжкових полиць, аби закарбувати навічно у своїй пам’яті наслідки літературного терору та потребу щиро увіковічити історію боротьби світлих слів проти влади з темними помислами.
Розширення та структурні зміни
1950-ті роки були присвячені організаційним моментам. Збільшувалася кількість буковинців, які прагнули відкрити для себе безмежний світ книжкового виміру, здобути нові знання. Це й змусило поглянути по-іншому на перебудову застарілої структури. Запустилися в роботу нові сектори: окремі підрозділи для юних читачів, краєзнавчого спрямування, іноземної літератури. Тобто, бібліотека, яка раніше націлювалася на спільну категорію людей, тепер могла обслуговувати різні категорії відвідувачів.
Приносило радість прихід молодих ентузіастів на вільні робочі місця. Це були персони з заповненою головою ідеями та повноцінною зміною форматів. За горизонтом тоді очікував й 1960 рік, активізуючи культурно-просвітницьку діяльність: влаштовувалися зустрічі з авторами, організовувалися читацькі клуби для проведення різноманітних дискусій.
Однак справжнім проривом стали виїзні подорожі: деякі мешканці дотепер згадують приїзд співробітників до районних сіл, щоб подарувати можливість зануритися хоч трохи до культурних ресурсів. Це й стало однією із ключових рис діяльності того часу.
Зміни та нові виклики
У 1980-х роках Чернівецька державна обласна наукова бібліотека (ДОНБ) зміцнила свої позиції як провідний культурно-інформаційний центр Буковини. У 1984 році Міністерство культури УРСР затвердило новий статут і структуру бібліотеки, яка передбачала функціонування 12 відділів і 6 секторів.
У 1990 році відбулася реорганізація бібліотечної системи й на правах філії до структури книгозбірні ввійшла колишня Чернівецька обласна бібліотека для юнацтва. Такий крок сприяв глибшій співпраці з молодими користувачами, а також дозволив реалізовувати цільові програми для підлітків.
Зі здобуттям незалежності Україна переживала непрості трансформації. Установа була змушена підлаштовуватись під нові реалії. Впроваджувалися нові форми роботи, зокрема бригадний підряд. Окрім того, намагалися вводити платні послуги, що не подобалося деяким читачам.
Варто згадати про провідну роль книгосховища у координації діяльності бібліотек області. Вона не лише консультувала, а й проводила семінари, навчання, методичні виїзди. Велику роль у цій роботі відігравали досвідчені працівники — Р. Венцировська, Н. Дідгурська, Л. Мохова, Л. Хоменко, В. Біретто, Р. Гінзбург, Т. Зайцева, А. Іваницька та С. Нішенко. Їхня відданість справі сприяла поступу всієї бібліотечної мережі краю.
Сучасний етап розвитку
У 1998 році бібліотеці було присвоєно ім’я Михайла Івасюка — відомого буковинського письменника, літературознавця та громадського діяча. Це стало визнанням його значущого внеску в культуру та літературу регіону. Також підхід до зміни назви показав шанобливе ставлення місцевої влади до культурної спадщини минулого наших предків.
У 2001 році, завдяки гранту «Інтернет для читачів публічних бібліотек» (LEAP), було створено Інтернет-центр, оснащений сучасною комп’ютерною технікою. З січня 2002 року користувачі бібліотеки отримали доступ до мережі Інтернет, а у 2004 році було створено вебсайт, де розміщуються власні електронні ресурси. Установа також бере участь у міжнародних програмах, таких як “Бібліоміст”, сприяючи технічному переоснащенню та навчанню персоналу. Окрема увага приділяється дистанційній праці, яка все більше захоплює наш звичний вирій справ.
