Коли мова заходить про традиції та ремесла, зазвичай уявляються родинні реліквії чи давні речі, що стали частиною минулого. Натомість на Буковині ремесла та традиції нині отримують друге життя. Майстри і майстрині, використовуючи сучасні технології та інструменти, оживляють історичні традиції та вплітають їх у сучасність. І це не тільки про творчо-мистецький напрямок, а й про дохід. Адже реалізація автентичної буковинської продукції приносить дохід і ремісникам, і місцевим бюджетам, пише chernivtsi.one.
Відродження ремесел: тайстра, що пахне льоном
У селі Шипинці на Кіцманщині традиційні буковинські тайстри ткали поколіннями, використовуючи вовну з власних овець. Сьогодні, на жаль, цю традицію зберігають і передають нащадкам небагато майстрів. Тому в 2020 році «Буковинську та бессарабську традиційну тайстру» офіційно внесли до Переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Чернівецької області. А ще – це один із елементів буковинської культури, який користується популярністю серед туристів та відвідувачів краю.
Фахівці Буковинського центру культури і мистецтва вже кілька років поспіль проводять етнографічні експедиції в різні куточки регіону. І в Шипинцях поспілкувалися з носіями цього ремесла. Це майстриня Ольга Житар, її син Руслан Іскандеров та Орися Шпаюк. Вони не лише зберігають техніки ткацтва, а й пам’ять про обрядовість, символіку візерунків, назви барв і навіть сільську лексику.
Руслан Іскандеров – майстер народної вишивки й ткацтва, збирач старожитностей і колекціонер. Його навчила бабуся Калина Шпаюк – знана ткаля, яка створювала скорци, налавники, ясики й весільні сорочки. Зараз Руслан створює етномодерні торбини з яскравими орнаментами, вишиває хрестиком на мішковині, використовуючи синтетичні нитки. Майстри і майстрині самостійно вирощують льон, прядуть і фарбують нитки у домашніх умовах. Тчуть в основному взимку, за сезон створюють до п’яти унікальних виробів.
Орися Шпаюк – найстарша з трійці майстрів. Їй понад 80, але вона й досі не лише тче тайстри, а й вишиває сорочки у різних техніках, зокрема бісером. Замовлення на її торбини надходять далеко з-за меж області. Охочі можуть не тільки купити її роботу, а й побачити процес у відкритій майстерні та навіть взяти участь у майстер-класі.
Живе ремесло гончара приваблює туристів
У селі Коболчин Іван Гончар вже понад 15 років тримає живу традицію народного ремесла, яким колись займалися практично всі селяни. Сам Іван – спадковий гончар, який продовжує виготовляти глечики, миски та кахлі у власній майстерні. Але найголовніше – він створив у Коболчині музей гончарства, де зберігаються сотні виробів, яким понад сто років, а також предмети побуту місцевих селян. І двері цього музею постійно відкриті для всіх, хто цікавиться історією краю.
Іван Гончар виріс у великій гончарській родині. Неодноразово і сам пробував працювати за гончарним кругом. Сімейні вироби продавали в Молдові, це допомагало селянам виживати.
Музей гончарства у Коболчині Іван відкрив у 2008 році. Ідея виникла ще у 1958-му, але лише через півстоліття вдалося її реалізувати. У його експозиції понад тисяча гончарних виробів, а також зібрані речі від жителів села та родинні реліквії. Цікавим фактом є те, що серед гончарів Коболчина працювали і жінки. Після Другої світової війни, коли чоловіки не повернулися з фронту, 12 місцевих жінок взялися за гончарний посуд.
Щодня Іван працює у своїй майстерні при музеї. Хоча раніше гончарі крутили круг ногами, нині майстер використовує електричний гончарний круг, що значно полегшує роботу. Частину виготовленої продукції продає туристам, а щосуботи безкоштовно представляє роботи на ярмарку в Новодністровську. Також у музеї він проводить майстер-класи для дітей, але через відсутність укриття групи поки що діють невеликі.
Поліцейська-різьбярка: за її виробами у чергу стають навіть з-за кордону
У Вижницькому районі Чернівецької області служить незвичайна поліцейська. Удень вона — інспекторка групи реагування, а у вільний час — різьбярка, роботи якої відомі далеко за межами України. Це Галина Олійник, єдина жінка в Чернівецькій області, яка професійно займається художнім дереворізьбленням. Вона – членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва України, тричі лауреатка президентської стипендії та авторка двох національних рекордів.
Галина почала різьбити ще у 2006 році. Ремесло опанувала самотужки. Вона створює з дерева булави, рахви, тарілки, хрести, палиці, скриньки, а також унікальні твори з сакральною символікою. Її роботи зберігаються в музеях і приватних колекціях, а деякі передані на благодійні аукціони для підтримки ЗСУ.
У 2008 році Галина встановила перший рекорд — виготовила найбільшу в Україні дерев’яну булаву вагою 25 кілограмів і довжиною 2,3 метра. Згодом — другий рекорд: найбільший дерев’яний козацький бунчук. За ці роботи майстриня отримала понад 200 грамот і нагород.
До служби в поліції Галина 18 років викладала англійську мову. Проте завжди мріяла захищати права людей, тож вирішила кардинально змінити життя. Самостійно підготувалася до вступу, підтягнула фізичну форму, вивчила законодавство і склала іспити. Нині, попри щільний графік служби, Галина щодня знаходить час для творчості. Вона переконана, що традиції – не тільки минуле, а й ресурс для майбутнього та розвитку.
Як працює бізнес: регіональні стратегії та канали продажу
Сьогодні майстри не залежать тільки від локального попиту. Вони використовують сучасні канали: соціальні мережі (Instagram, Facebook, TikTok, YouTube), спільні ярмарки етно-ремесел, фестивалі, а також беруть участь у культурних проєктах. До прикладу, фестиваль «Маланка-фест» у Вашківцях популяризує створення масок і костюмів – ремесло, яке об’єднує мистецтво і туристичний попит. А переможці фестивалю отримують грошові призи.
Буковина з її унікальною культурою, етнокультурними святами та природою має великий туристичний потенціал. Багато садиб «зеленого туризму» пропонують майстер-класи з гончарства, вишивки, ткацтва як частину туристичного досвіду. Ремісничі громади об’єднуються в кооперативи або культурні організації, беруть участь у грантових програмах, проєктах розвитку (часто за підтримки ЄС або культурних фондів). Все це генерує стабільний туристичний потік, а ремісник отримує клієнта не тільки з регіону, а й з усієї України та зарубіжжя. Такий комплексний підхід дозволяє зробити ремесло справжнім джерелом доходу для громади.
Виклики та перспективи: як зробити ремесло сталим бізнесом
Попри успіхи, ремісничий бізнес у Буковині стикається з низкою викликів. Зокрема, це слабка підтримка збуту та виходу на зовнішні ринки, нестача знань з маркетингу, цифровізації та просування, невисока доступність IT‑підтримки у селах, відсутність документування культури й архівних ресурсів.
Водночас у Чернівецькій області зростає підтримка: конкурси культурних проєктів, фестивальні дійства, програми навчання, міні-гранти від ГО та культурних центрів, співпраця з EU-програмами. Ремісничі кооперативи одержують змогу професійно оформити бренд, навчитися продавати онлайн, співпрацювати з туристичними агенціями. Таким чином, відродження традицій перетворюється в сталий бізнес із потенціалом до зростання, збереження культури і розвитку громад Буковини.
Тож ремесла Буковини – не просто культурна спадщина, а живий бізнес, що просуває ідентичність, залучає туризм і створює місцевий заробіток. Завдяки сучасним каналам продажу, участі в фестивалях і підтримці культурних ініціатив ремісник може перетворити свою творчість на цілком прибуткове ремесло.